Я жив у Лисичанську. У перший день війни над моєю головою розривались снаряди. Мене це збентежило, але я нікуди не виїхав. Залишався вдома до останнього, бо сподівався, що все скоро закінчиться. Обстріли тривали постійно. Не було води, світла й газу. Продукти у місто не завозили. Від осколків загинув мій собака. Я був засмучений та не знав, що мені робити. У місті нічого не працювало. Кожного дня все тільки погіршувалось. Я виїхав до Одеси. Дорога тривала під обстрілами, було страшно за власне життя. Зараз я нічого не планую, бо не знаю, що буде завтра. Мої рідні далеко від мене, здоров’я вже немає. Дуже хочу, аби війна закінчилась.