Мені 60 років. Я з селища Золочів Харківської області. У перший ранок війни прокинулася від вибухів. Спочатку взагалі не зрозуміла, що це. Навіть не припускала, що на нас можуть напасти. Зателефонувала на роботу – мені сказали залишатися вдома до з’ясування обставин. 

Були обстріли. Поряд горіли будинки. Повністю вигорали вулиці. Я боялася за себе та своїх рідних. Ми сиділи в підвалі й не знали, виживемо чи ні. 

Таксист не зміг під’їхати до будинку – чекав на краю вулиці. Коли я бігла до нього, то думала, що не добіжу - загину. На щастя, мені вдалося виїхати. Я не взяла з собою ніяких речей, окрім документів. Я дуже вдячна чоловікові, який мене прихистив і нагодував. До січня жила в Полтаві, а потім переїхала в Харків, зняла тут квартиру. Це був найщасливіший момент. Я була дуже рада зустрітися зі своїми знайомими.  Щоправда, додому поки що не можу повернутися, бо Золочів постійно під обстрілами.

Чекаю на перемогу. Нехай Господь допомагає нашим воїнам.