Мені 61 рік. Живу одна у селі Приміському, Нікопольського району, мені сестри допомагають. У нас поки не бомблять.  

Я стараюсь не дивитися новини, бо на душе шкребе. Як показують людей, в яких тепер немає нічого, - це дуже важко.

Мої сестри живуть у місті. Вони там постійно ховаються. То біля дверей стоять, коли бомблять. Ну, вони мені багато чого не кажуть, щоб я не переживала.

Мене приємно вражає те, що наші бійці виганяють цих падлюк з нашої землі.

Я нікуди не виїжджала, весь час тут була. Куди мені їхати з хворими ногами? Важко, що пенсія маленька. Я на інвалідності. Добре що допомагають: і ці виплати ВПО, і продуктові набори. От так і живемо.