В перший день війни у нас тут було гучно і страшно було. Ми цілий рік були без світла, без води. Що могли, тягали з колодязя. Дуже мало в нас колодязів. 

Шокує, як вранці встаєш, а воно літає - і носа не висунеш. Спиш - і дуже гучно, летить над нами. В будинок попало. 

Спочатку донька виїхала до Запоріжжя, а тоді ми туди бабусю відправили, а самі ще залишались рік. Тоді нам в хату влетіло - якби ми не були в іншій кімнаті, то вже не було б ні однієї, ні іншої. 

Ми вдома рік побули, поки нам повністю хату не розбомбили - залишились тільки стіни, а все згоріло. Ми тільки виїхали, і в той же день вдень туди попало.

Хочеться, щоб мир був. Про майбутнє навіть нічого не можна зараз сказати.