Виживати в Слов’янську було важко у перші місяці війни. Магазини та аптеки не працювали. Я не міг дістати бензин. Виїхати було неможливо. Я думав, що все це ненадовго. Не міг повірити, що станьтеся таке лихо. Важко прийняти те, що рідне місто будуть знищувати. 

Я залишаюсь у місті, бо не можу залишити батьків. Кожен день чекаю незрозуміло чого. Прильоти поряд були, небезпека триває. Від гучних звуків я здригаюсь. Постійно відчуваю тиск на психіку. Тяжко, коли немає світла в кінці тунелю. Раніше було набагато краще. Я вважаю, що поки майбутнього немає. Я не падаю у відчай, чекаю на добрі новини.