Я проживала в місті Оріхів Запорізької області, працювала в газовій компанії.

Була на роботі в перший день: тоді почалися сирени і було чутно вибухи. Перша ніч була дуже тривожною. І всі наступні дні і ночі – теж. 

Постійні вибухи: і вдень, і вночі. Приходилося ходити до підвалу. Там не було світла, води, було дуже тісно, холодно і вогко, а в мене шестирічна дитина. В підвалі також було не дуже безпечно.

Магазини були порожні, не можна було зняти готівку. Було дуже важко. Спочатку ще була надія, що все завершиться: або затихне, або іншими методами вирішать ці питання.

Та всі ці моменти шокували: гучні вибухи, від яких вікна дрижали, стіни дрижали. Дуже було страшно. Всі почали тікати, виїжджати, бо дуже  було небезпечно. А зараз туди взагалі ніхто не їде - дуже страшно. 

Вже як ми були в Запоріжжі, то моя мама допомагала переїжджати бабусі з Оріхова до Києва. Ми забрали з собою рибок і папугу, а кішку і собаку залишили сусідам.

Мені хочеться вірити, що це все - ненадовго.