Поки Анжеліка Володимирівна знаходилася в Маріуполі, вона бачила, як стрімко змінюється вигляд міста. Від обстрілів висотні будинки зменшувалися у кілька разів. Незважаючи на небезпеку, вулицями йшли люди. А лінія фронту наближалася

Мені 46 років. Ми з чоловіком та сином жили в Маріуполі, у районі порту. Приблизно на п’ятий день зрозуміли, що ситуація дуже серйозна й затяжна. Відтоді чекали, коли можна буде виїхати.

24 лютого я встала о шостій. Син сказав, що йому з п’ятої ранку пишуть друзі, що почалася війна. Ось так і дізналася. А потім новини подивилася, і впевнилася. 

Коли зник газ, в домі було дуже холодно, у підвалі також. У нас було мало продуктів. Води вистачало лише технічної. Неподалік від нашого будинку протікав струмок, у ньому я і прала і мила все. Але до нього потрібно було йти під обстрілами. Перші декілька днів ще працювали магазини, тому питну воду ми купували. І сусід ділився, у нього були запаси. 

Шокувала байдужість до людських життів. Закрили місто, у якому жило  понад пів мілйона людей, і обстрілювали. Я  думала, що такого не може бути в ХХІ столітті. Дуже страшно було дивитися на те, як стрімко змінювався вигляд навколо. Від будинків залишалися руїни. Люди виходили пішки. Інколи ми бачили, як вулицями йшли діти. Самі, без дорослих. 

З приємних моментів закарбувалася в пам’яті підтримка сусідів. Ми давали сусіду дрова, а він нам – воду. Кожен ділився тим, що мав. Війна згуртувала людей. 

Я втратила маму. Вона померла, тому що не було медичної допомоги. Я втратила будинок, бо його розбомбили після нашого від’їзду.

Тепер мені потрібно починати життя з  нуля. Я живу в орендованій квартирі в чужому місті. 

Нас вивозив друг сина на своєму мікроавтобусі. Лінія фронту була близько. Ми боялися. Довелося проїхати 19 блокпостів. На кожному з них обдивлялися мого сина, обшукували машину. Це було жахливо.

Коли ми виїхали, я два дні не могла вирішити, де нам жити. Прийшли до думки, що зупинимося там, де знайдемо помешкання. Товариш мого сина запропонував пожити у його бабусі, і ми поїхали до неї в Хмельницький. Я працюю на тій самій роботі, що й раніше, тільки онлайн. Мене перевели на пів ставки.

Хочеться, щоб майбутнє було без війни. Це дуже важливо. Хотілось би відбудувати свій будинок чи купити новий, якось відновлювати життя, подорожувати і жити на повну.