«Вибухова хвиля зірвала дах з мого будинку й вирвала двері»

Під час одного з обстрілів Ольга Петрівна вийшла на вулицю. В цей час на її огороді розірвався снаряд. Будинок Ольги Петрівни зазнав пошкоджень. Сама вона не постраждала, а от донька сусідки загинула

Мені 56 років. Я мешкала в місті Пологи Запорізької області. Працювала в дитячому садочку помічницею вихователя. Мої діти жили в Запоріжжі. 

24 лютого, близько п’ятої години ранку, я почула, як щось з гулом пролетіло над будинком. Я подумала, що то були літаки. Потім зібралася на роботу, але спочатку пішла до банкомату зняти гроші. Від людей в черзі дізналася, що зранку пролетіли не літаки, а ракети. На роботі завідуюча зібрала всіх співробітників і сказала, щоб збирали речі та йшли додому, бо почалася війна. Але потім ми все ж таки приходили, щоб допомагати переселенцям, яких поселили в дитсадку.

Третього березня в Пологи зайшли окупанти. Почалася стрілянина. Я жила на околиці міста. Вона найбільше постраждала від обстрілів. Одного дня я почула неподалік вибух. Вийшла на вулицю й побачила, як прилетів ще один снаряд і розірвався на моєму огороді. Вибухова хвиля зірвала дах з мого будинку й вирвала двері. 

Після того, як будинок залишився без дверей, в ньому стало холодно. Я завішувала прохід ковдрами, але це мало допомагало. З продуктами проблем не було. Воду привозила пожежна машина. Потрібно було вистояти велику чергу, щоб набрати пару відер. 

Деякий час не було зв’язку. А коли він з’явився, зателефонували діти й умовляли виїхати. Самі вони поїхали в Німеччину ще в березні. У Запоріжжі залишився тільки син. Я поїхала до нього у квітні. 

Поки жила у Пологах, не ховалася, хоча обстріли були і вдень, і вночі. Я боялася спускатися в підвал, щоб не опинитися під завалами. Залишалася в будинку. Чула вибухи й бачила спалахи. Коли дізналася про «коридор», виїхала з сусідом на його авто. Нам пощастило: незважаючи на перевірки, ми швидко доїхали до Запоріжжя. Було близько 15 російських блокпостів. На них російські військові дивилися лише наші паспорти. Можливо, ми уникли ретельного огляду, тому що ми взяли з собою мінімум речей. В Оріхові стояли наші військові. Ми були дуже раді їх бачити. У Запоріжжі мене зустрів син. 

Хочеться, щоб закінчилася війна і повернулися внуки. Я їх уже понад рік не бачила. Також скучила за дітьми з садочка, у якому працювала.