Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
переглядів: 43
Володимир Старцев
photo0
photo1
photo2
photo3
photo4
photo5
Гірське
Гірське
«Усе місто було у вирвах, снарядах і розрусі»

Вперше зіткнувся з війною в середині липня 2014 року. Ми з дружиною Ніною були на роботі, ми мали своє діло – приватні підприємці на ринку. Того дня почалися бої в Попасній. Попри те, що це місто майже за 80 кілометрів від нас, ми відчували, наскільки запеклі йшли там бої – чули всі вибухи снарядів. Тоді зрозуміли, що біда зовсім поруч.

Війна – це жах, загибель ні в чому не винних людей і зламані долі.

Добре запам'ятав цю дату – 31 липня 2014-го. Це був День народження нашої дочки.

Усе місто було у вирвах, снарядах і розрусі

Війська ЗСУ намагалися штурмом звільнити наше місто. Ми з дружиною перебували в підвалі. Усе навколо гриміло, здавалося, що на землі вже немає живого місця.

Я намагався підбадьорювати дружину, вона дуже важко це все переносила.

Усе місто було у вирвах, снарядах і розрусі

До ранку штурм припинився. Я розумів, що чергового такого штурму дружина не перенесе. Ми швидко зібрали все тільки потрібне та з двома сумками пішли пішки на Попасне, хоч було небезпечно. Побачене не передати словами – усе місто було у вирвах, снарядах і розрусі…

Після того, як покинули рідний дім, ми два місяці провели у родичів. Але душа залишалася там, удома.

Часто спілкувалися із сусідами, цікавилися, як вони прожили черговий день. Десь у жовтні 2014 року настало воєнне затишшя. Сподівалися, що так триватиме і далі, тому 4 жовтня повернулися додому. Але ми помилилися зі своїми сподіваннями.

Той день, 22 грудня, не зможу забути. Начебто нічого не віщувало біди. Я дивився телевізор, дружина в сусідній кімнаті розмовляла телефоном.

І тут почали бити «Гради», удари були спрямовані саме на наш район.

Усе місто було у вирвах, снарядах і розрусі

Ми з дружиною забігли у ванну. Обнялися. Важко передати ті почуття, які наповнювали нас. Це тривало не більш ніж п'ять хвилин, але це п'ять хвилин страху, болю, безвиході.

Коли вийшли, кинулися допомагати сусідові. Від влучення одного зі снарядів горів гараж з машиною – треба було відсікти вогонь, щоб не перекинувся на будинок.

Усе місто було у вирвах, снарядах і розрусі

Ми всю ніч провозилися, але будинок врятували, не згорів, хоча й постраждав від снарядів. А коли ще гасили вогонь, у двір заїхав один із місцевих бандюків і віджав у сусіда другу машину, яка збереглася, тому що не стояла в гаражі. І ніхто нічого не зміг би зробити, коли тобі погрожують зброєю.

Війна повністю змінила всі наші плани. Ми втратили можливість жити у своєму будинку, спілкуватися із сусідами, дружбу з якими дуже цінуємо. Ми втратили те діло, яким займалися.

Зараз ми живемо в Харкові. Там, де наш рідний дім, зараз немає воєнних дій. Але там інші порядки, до яких прості люди вже почали звикати. Люди хочуть миру.

Найстрашніше у війні – втрачати рідних. Мрію про мир і стабільність. Найголовніше, щоб рідні були живі та здорові.

Усе місто було у вирвах, снарядах і розрусі
slide1
slide2
slide3
slide4
slide5
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій