Привіт, мене звуть Анастасія. 

Мені 9 років. Я із невеличкого шахтарського міста Тернівка що на Дніпропетровщіні. Наше місто оточує дуже багато шахт. А у самому місті іх дві «Западно-Донбасська» та «Тернівська», мій тато шахтар і ним дуже пишаюся.

На початку війни нам з мамою та маленькою сестричкою довелося поїхати від тата і залишити нашу домівку. На евакуаційному потязі ми вирушили до західної частини нашої країни. А потім переїхали до Словаччинни, де жили у містечку Сенець, наша квартира була на березі річки, на якій плавали різноманітні птахи. У цьому місті я знайшла багато друзів мого віку, які також як і ми тікали від війни і так вийшло, що дуже багато наших сусідів було саме із Дніпропетровської області.

Але ми дуже сильно сумували за нашим татом і кожного дня плакали, бо хотіли повернутися додому. Тому нещодавно ми приїхали назад, до дому. Я неймовірно щаслива, бо повернулась до своєї сім’ї, улюбленої школи, до друзів, за якими сумувала, до рідних, але найголовніше, що я повернулась до рідної країни. Перебуваючи за кордоном я дуже раділа, коли бачила наш прапор, який майорів у квартирах словаків, або на площах, наші рідні кольори зігрівали душу та радували серце.

Я дуже вдячна нашим ЗСУ, які відчайдушно боронять нашу землю, завдяки ним ми повернулися додому. Я бажаю тільки одного, найшвидшої перемоги нашій країні та здоров’я нашим воїнам.