У 2014 році я залишився без житла у Донецьку. З 2014 до 2022 року жив у місті Маріуполі. За цей час це місто стало для мене рідним. Динаміка, як воно розвивалось, була дуже позитивна. Я дуже хотів жити в Маріуполі. 

Ми з родиною мешкали у районі "1000 дрібниць". О 7 ранку я почув перший вибух з боку Мангуша. Після цього вибухи не вщухали, а звучали тільки частіше й частіше. 

Втратити все у 2014 році, почати життя спочатку і знову починати все заново у 2022 - психологічно дуже важко. 

Шокувала кількість друзів і знайомих, які загинули у результаті бойових дій. 

Відсутність умов для життя і постійна щохвилинна загроза життю та здоров'ю мене і моєї родини спонукала нас до евакуації. 

Ми змогли виїхати 5 березня. Відразу не поїхали, тому що хотіли вберегти своє майно. Я виїжджав, не дотримуючись ніяких правил дорожнього руху і не шкодуючи особисте авто. 

Ми зупинились у Києві. Я знайшов роботу. 

Я намагаюсь бути позитивною людиною. Тепер цінності змінюються - всі живі-здорові, вже все добре. 

Дитина боїться вистрілів ще з 2014 року, реагує на повітряні тривоги. 

Війна закінчиться силовим способом і тільки нашою Перемогою. Інших сценаріїв розвитку подій не може бути. 

Хотів би бачити своє майбутнє у колі родини у мирній Україні.