Мені 68 років. Все життя пропрацював у радгоспі, потім займався фермерством. Узяв свої паї, десь 25 гектарів, почав хазяйнувати, все було добре. Потім почалася війна. Комбайн розбили. Снаряд біля хати попав – хату відкрило, все повилітало. 

Ми виїхали десь 9 травня в Бахмут, там жили місяць, потім почали і в Бахмуті стріляти, то ми поїхали додому. Приїхали, а тут - касетні снаряди. 

Ми поїхали у Дружківку, а через три місяці переїхали в Старий Самбір, бо тут є родичі жінки. Майже півтора роки - тут, зараз живемо в Виннику Львівської області, я працюю в охороні. Жінка не працює, в неї третя група інвалідності. Тесть зараз живе в Івано-Франківську.

Поки працюю, то мені на життя вистачає. Гуманітарну допомогу дають - то поки виживаємо.

Ми виїхали своїм авто, у мене «Ланос» старенький. Взяли тестя, тещу і виїхали. Вдома у нас побило дім, сараї. Виїхали майже без нічого, але евакуація пройшла більш-менш.

Я оптиміст. В армії служив, з труднощами стикався все життя. Так що живемо далі. Просто додому хочеться, хоч там уже - ні газу, ні світла, ні води. Нам би тільки щоб зверху не сипало снарядами, мінами. Дуже хочу додому повернутися. Хочу миру.