«Вчора загинула сім’я, наш будинок постраждав від прильотів»

Пані Світлана, незважаючи на війну та проблеми зі здоров’ям, не припиняла вчити дітей української мови навіть в евакуації

Я вчителька української мови та літератури, жила в місті Торецьку з чоловіком. Але так вийшло, що я виїхала одна, а чоловік залишився.

Сьомого квітня я виїхала до міста Запоріжжя. Просто під’їхала мама мого учня, яка теж виїжджала, тому що в неї дворічна дитина. І якраз того дня нас обстрілювали, тому я поїхала з нею. Ми виїхали до Дніпра, а там дочка мене забрала до Запоріжжя. Зараз рідні на зв’язку: частина міста зі світлом, і вони заряджають телефони.

Я вчила звідси дітей онлайн. Війна - це взагалі трагедія, плюс до всього недавно мене прооперували. На нервах все, не можу викарабкатися, проблеми зі шлунком. Наше місто потерпає дуже, там в мене ще невістка і онучка, не можуть виїхати. Я їм допомагаю, чим можу.

Війна знищила все, знищила дуже багато людей в нашому місті. Вчора загинула сім’я, наш будинок постраждав, прильоти були. Школа поруч, в якій я працювала багато років, теж постраждала. Зараз я веду боротьбу за здоров’я.

Війна рано чи пізно закінчиться. Як говориться, навіть сторічні війни закінчувалися. Я не хочу, щоб в Донецькій області був хтось інший. Я щира українка і не хочу цього. Думаю, що війна скоро не закінчиться. Наші воїни стоять і не хочуть віддавати свою землю. Якщо все буде добре, то наша сім’я буде разом.