Костянтину Анацькому було 65 років. Він загинув 30 березня в селі Михайлівка-Рубежівка на Київщині. Його знайшли в підвалі власного будинку з трьома кульовими пораненнями в ділянці грудної клітки лише 4 квітня – після того, як ЗСУ звільнили від окупації населені пункти Київської області.

Жителі Михайлівки-Рубежівки розповіли доньці загиблого Олені Анацькій, що в останні дні деокупації Київщини російські військові розміщувались у будинку Костянтина та на території довкола.

Костянтин народився в селищі Степань на Рівненщині. Більшість життя прожив у Києві. За кілька років до смерті переїхав у село Михайлівка-Рубежівка.

Донька чоловіка Олена – українська дипломатка, яка наразі працює в Женеві (Швейцарія). Після повномасштабного вторгнення вона неодноразово пропонувала батькові переїхати до неї, але Костянтин сказав, що свій дім і свою землю не залишить.

«В Михайлівці-Рубежівці вбили шістьох людей, включно з татом. Бо вони в перші дні нападу записались до Тероборони, – розповідає Олена Анацька. – Зброю їм, здається, так і не дали. І на блокпосту тато постояв, мабуть, кілька разів. Проте староста села після його загибелі сказала, що він герой, і врятував Михайлівку-Рубежівку, що тато з росіянами якось домовлявся, щоби село не знищували, а ЗСУ передавав потрібну інформацію». Донька загиблого пише, що в цьому селі не було нищівних пошкоджень.

За освітою Костянтин Анацький був інженером-технологом: на початку 1980-х завідував кафе в аеропорту «Бориспіль». Робив морозиво з курагою і медом.

«Мені тоді було п'ять років, і це морозиво – найсмачніше в моєму житті», – пригадує донька.

У 1986-му після аварії на Чорнобильській АЕС чоловік деякий час завідував їдальнею для персоналу в Прип'яті. Потім, до пенсії, здебільшого займався бізнесом.

Костянтин умів та любив грати на гітарі – і просто для себе, і для друзів.

«Тато вчив не втрачати позитивного настрою і ніколи не здаватись. Мені дуже хочеться вірити, що в останні дні життя йому це вдавалося. Його оптимізм і життєва мудрість завжди притягували людей і він постійно був душею компанії. Тато знаходив вихід з будь-якої ситуації. Після нападу Росії та відчайдушного супротиву ЗСУ він, як ніколи, вірив в Україну. І як герой віддав за неї своє життя. Пишаюсь його сміливістю та рішучістю. Але моє життя без нього ніколи не буде таким як раніше», – написала Олена Анацька.

У Костянтина залишились дружина, діти, онуки. 

Історія з instagram каналу Victims of russia.