Кудрич Вікторія, 10 клас, ліцей с. Городище Літинської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання — Ткачук Каріна Сергіївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна, що розпочалась більше ніж два роки тому, не прийшла в мій дім зненацька, я давно чула далеке відлуння боїв за свободу. Скільки себе пам’ятаю, навколо розмови тільки про неї – важкою ходою йде, гупають кирзові чоботи.

Ніколи не знаєш, по кого прийде наступного – це буде сусідка, що обере невдалий момент для походу на базар, чи давній знайомий , який став на захист рідної землі.

Більше ніж два роки тому моє життя змінилося назавжди – кожен день приносив нові виклики, переосмислення минулого, страх та непевність у завтрашньому дні. Вулиці наповнювались людьми, що бажали вирватися з полону жаху та непевності. Саме тоді я усвідомила, яке велике щастя повернутися додому, і ніколи звідти не виїжджати.

Час повільно, але впевнено розставляв все на свої місця – я почала більше цікавитись волонтерською діяльності, допомагати тим, хто, як і я постраждав від війни. Це був важливий крок – відчуття, що я можу щось змінити, на щось вплинути, хоч на найменшому рівні.

Люди, які втратили дім, своїх близьких, потребували допомоги та людяності. Важливо нести світло, навіть у найскладніші часи.

Наразі , через 1000 днів війни я бачу як формується нове суспільство – покоління рішучості та надії. Ми всі навчилися боротися за своє місце під сонцем. Я вірю, що наші зусилля не марні, що наше майбутнє світле, хоч і наразі оповите туманом невизначеності. Надія та єдність – ось, що допомагає мені йти вперед щоденно, долаючи перешкоди та страхи.