Взагалі, ми прописані в Сумській області, місто Шостка, але до початку війни жили в Харкові, донька Поліна навчалася в школі в 3 класі, я і мій чоловік працювали і тут почалась війна. Ми думали, що все скоро закінчиться, але ж ні, все було страшно, але як тільки ми змогли, так і перемістилися в Київську область, бо чоловіку запропонували тут працювати, а треба ж якось жити, тому згодилися на цю пропозицію.
Тут більш менш безпечніше, є трішки роботи, і дитина спокійна, але їй не вистачає спілкування з дітьми, так як всі друзі приїжджали, а діти в місті, де ми мешкаємо, не дуже привітливі, особливо, якщо дізнаються, що ми переселенці. Але вона в нас любить спілкуватися, тому знайшла друзів в інтернеті, бо в них спільне захоплення, працювати бісером. Важким було те, що спочатку була непоінформованість, що буде далі.
Потім ми на деякий час жили з нашим татом в різних містах, то донька важко переносила, в них з татом особливий зв'язок. Тому я повинна була бути сильною, тому що в інших ще гірші ситуації були і є... Ліків деяких не було, але справилися. Дуже боялися, щоб не заболіли зуби, бо лікарні не працювали.