Коли дізналася про початок російського вторгнення, я була вдома із сім'єю. Вранці о 4 годині отримала дзвінок від знайомих про початок повномаштабного вторгнення, і з цього моменту життя кардинально змінило ритм свого існування.

Труднощі долаю щодня, проте навчилася давати раду усьому. Найбільша тривога за дітей, бо працюю вчителем у школі.

Пережитих важких подій багато, а особливо втрати близьких людей на війні. Важко пережити прильоти ракет в наше місто та руйнування будинків, смерть колишніх учнів, які стали на захист України.

В перші дні війни було важко з придбанням ліків, особливо сердечних препаратів, так як це шанс на життя близької людини - тата, який напередодні війни переніс операцію на серці.

Але згодом ситуація з ліками покращилася, і тривога відійшла. Всього іншого вистачало сповна. Бракує миру та спокою в серцях.

Війна об'єднала нашу родину, живемо усі разом, ніхто і нікуди не виїздив. Усі разом, спільними зусиллями робимо усе від нас можливе, щоб наблизити нашу перемогу, перераховуючи щомісяця певну суму від усіх членів родини на потреби воїнів.

Приємних моментів останнім часом є багато. Допомагаю волонтерам задовільняти  потреби воїнів, і щоразу до глибини душі вражає вдячність наших воїнів за нашу роботу.

Це ми їм маємо дякувати, а вони, натомість, зі сльозами на очах дякують нам. Незвично бачити мужніх, відважних чоловіків, які плачуть. А ще дуже болісно хоронити зовсім юних наших захисників, героїв, яким потрібно жити і жити, але війна безжалісно забирає їхнє життя.

Робота у мене є. Працюю, працювала і буду працювати вчителем та навчатиму наших дітей рідної мови, прищеплюватиму любов до читання.

Є речі, які нагадують мені про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року. Це мій спортивний костюм - війни.

В ньому я зустріла першу інформацію про війну, в ньому ходила в пункти волонтерської допомоги, в ньому плела маскувальні сітки, варила їсти хлопцям, збирала волонтерську допомогу... і збережу його як реліквію напам'ять.