Корнага Анастасія, 8 клас, Савчинська загальноосвітня школа I-III ступенів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Голод Тетяна Богданівна 

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

23 лютого 2022 рік… Школа, спілкування з друзями, мрії, уроки… О 3.40 все змінилося назавжди. Російська Федерація вдерлася на українські землі. Того дня почалося масове хвилювання, безлад. Люди телефонували до рідних, питали, чи все гаразд, чи нема небезпеки. Багато людей виїхало за кордон у пошуках місця під сонцем, якогось захисту. Їхні домівки знищені, рідні  убиті… Можливо, вже ніколи не повернуться… Сумно і страшно… Але ми, українці,від природи оптимісти, віримо у наших воїнів, сильних та відважних чоловіків, які пішли захищати свою сім’ю, нас, Батьківщину.

Кожного дня, незважаючи на небезпеку, погрози, вибухи, наші незламні “кіборги” відбирають від ворогів окуповані землі. Ми впевнені, що перемога буде за нами!

Тримаємось уже 1145 день… Щодня сирени, вибухи, смерть цивільних та військових… Проте не падаємо духом. Підтримку, допомогу відчуваємо і від ЗСУ, і від волонтерів. Цих людей можна назвати справжніми героями, бо вони ризикують своїм життям, перевозять продукти, підтримують морально. Немає людей, яких не змінила б війна.. Важко на душі, коли зустрічаю на вулиці військових без кінцівок, які пересуваються в інвалідному кріслі. Це молоді люди, яких змінила війна, обмежила їхні можливості.  На очі навертаються сльози, і хочеться подякувати їм за те, що пожертвували здоров’ям, аби ми, українці, могли жили у вільній країні, розмовляти рідною мовою.

У нашому селі теж є хлопець, який повернувся з війни без ноги. Його звати Богдан, йому лише 29 років. У нього була глибока депресія, він не бачив майбутнього.

Його сестра не опустила рук, а звернулася у мережі з проханням допомогти зібрати кошти на протез. Дуже швидко збір було закрито. Ще й знайшовся один чоловік, який організував реабілітацію в Голландії. Богдан уже повернувся, ходить на протезі, зустрічається з дівчиною та планує знайти хорошу роботу. Яка велика сила, коли люди небайдужі!

Моє життя теж зазнало змін. Я зрозуміла, що можу  вкласти свою частку в нашу перемогу. Тому активно підтримую різноманітні акції на допомогу ЗСУ. Мої батьки часто складають сумки на фронт, я ж допомагаю їм та виготовляю браслети, аби вони оберігали наших воїнів.

Не можна забувати неймовірну силу духу, мужність української жінки! Вона взяла до рук зброю і нарівні з чоловіками протистоїть ворогу. А ще готує страви, виготовляє сітки, шиє бронежилети. Війна змінила всіх…

Зараз частина України знищена, окупована ворожими військами. Люди, які проживали на цих територіях, не повернуться до своїх домівок, бо коріння, яке тримало людину на цих землях, навіки втрачене. Як же важко їм усвідомлювати, що вже ніколи не повернуться на місцевість, де народилися, жили, закохувалися, будували плани… Коли ж настане кінець цій безглуздій війні? Україна виснажена… Щоденні обстріли, вбивства, повідомлення про зниклих безвісти… Найменше, що ми можемо зробити зараз, – вшанувати пам’ять про вбитих Героїв хвилиною мовчання і помолитися за воїнів, які зараз боронять нашу державу. Забувати їх не можна!