24 лютого ми прокинулись від звуку вибухів. Ми бачили з вікна, як бомбили сусідній населений пункт. Я розбудила дитину, а куди бігти – не знала. 

Ми виїхали у перший день війни, бо танки вже були під Харковом. Хотіли їхати до батьків в Чернігівську область, потім - до рідних в Сумську, але там також почалися обстріли. Вирішили поїхати до батьків знайомого чоловіка у Полтавську область. Там ми прожили півтора місяці, коли звільнили Охтирку, поїхали до рідних туди. Потім поїхали до Харкова, але виїхали знову через обстріли. Півроку ми живемо в Полтаві.

Важко дуже без рідного дому. Триматися допомагає дитина. Живемо одним днем. Нам на шляху траплялися хороші люди, але хочемо додому.