«Важко дізнаватися про те, що діти лишаються сиротами»

З перших днів війни місцева влада Охтирки взяла на себе піклування про малозабезпечених мешканців міста 

Мені 61 рік, живу в Охтирці. Я депутат обласної ради. 24 лютого зібрався з депутатами міської ради біля міськвиконкому, щоб отримати необхідні розпорядження. Керівництва із Сум і Києва не було. Всі питання вирішували мер міста і командир військової частини.

19 травня повернулися додому й потихеньку робимо ремонт. Донька з онучками виїхала в Чехію. Влаштувалася там на роботу. Старша онучка вступила в коледж, а менша ходить до школи. Не знаю, чи повернуться вони додому.

Я працюю в спортивній школі, навчаю дітей дзюдо. У вільний від роботи час ми з колегами волонтеримо. У перші дні війни патрулювали, щоб не допустити у місті мародерства. У одного з моїх учнів зі старшої групи померла мама. Коли я дізнався про це, було дуже тяжко на душі.

У будинку-інтернаті для людей похилого віку на початку війни було понад сто людей. Вони потребували догляду і їжі. Багато жителів Охтирки привозили туди продукти. Міська рада також направляла допомогу, незважаючи на те що заклад знаходиться в обласному підпорядкуванні.

Потім роздавали її жителям міста. Були продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова. Від Червоного Хреста отримували продукти й засоби гігієни. Також нам привозили одяг та ковдри. Люди могли отримати все, чого потребували.

Хочеться, щоб війна закінчилася нашою перемогою, щоб ми повернули всі наші території. Мрію, щоб ми не просто відбудували зруйновані міста, а зробили їх суперсучасними. Оскільки з нами по сусідству така агресивна держава, то потрібно зводити нові будівлі з хорошими бомбосховищами. Звісно, було б краще, якби війна більше не повторилася, але потрібно бути готовими до всього.