Валентин відправив жінку з дитиною на безпечну територію, а сам залишився у Краматорську. Щасливий випадок уберіг його від загибелі

Мешкали ми з сім’єю в місті Краматорськ. Мені 41 рік. 

Ми мешкали недалеко від аеродрому, тому з самого ранку почули, що війна почалася. Я тоді ще працював на заводі, і я вирішив не виїжджати, а жінка з дитиною виїхали.

Важко було фінансово і з продовольчими товарами, тому що магазини позакривалися. Гуманітарну допомогу видавали, але не дуже часто. Такі були труднощі.

Найбільше шокував той момент, коли я був на роботі, і до нас в цех прилетів снаряд. На щастя, ми тоді знаходились у бомбосховищі.

Зараз для мене найприємніше, коли розмовляю з дружиною і дитиною. 

Дуже хочу, щоб майбутнє було мирним: щоб не було війни, щоб ми працювали, щоб сім’я була поруч. Хочеться повернутися до нормального життя, яке було до війни.