До війни я працювала на заводі, який виготовляв керамічну плитку. Коли почалася війна повномасштабна, у мене було двоє дітей, і на той час меншому не було ще й місяця. 

Найгіршим, мабуть, був найперший день. Ми ще нічого не розуміли. Коли чоловік зателефонував і сказав, що обстрілюють Харків, що родичі з Києва їдуть, в мене був шок. Нам теж довелося виїхати. 

Ми своєю машиною поїхали у Кривий Ріг. Я думала, там буде безпечно. Складнощі були з пальним. Важко було з маленькою дитиною на руках виїжджати, були дуже великі черги на виїзд. Була паніка, ми не розуміли, що далі буде. 

Страшно було, коли ми перебували в Кривому Розі, а батьки - в селі. Перед окупацією трапилися хороші люди, які вивезли батьків. 

А наступного дня в будинок прилетів снаряд. Я дуже вдячна хлопцям, які вивезли батьків, бо їх могло б уже не бути серед живих. 

У 2022 році ми були всі разом, підтримували одне одного, і це було дуже зворушливо. Нас незнайомі люди пустили до себе у квартиру безкоштовно, і ми місяці чотири там жили. Тоді була така велика довіра і велика допомога. У нас не було ні грошей, ні всього необхідного, і нам допомагали також і фонди: памперси давали, одяг малим. Дуже дякуємо за допомогу.

Хочеться, щоб просто був мир, щоб настала наша перемога, щоб ми жили на своїй землі і не боялися, що в будь-яку мить може щось прилетіти. Я просто хочу спокійно жити, заробляти гроші. Хочу, щоб ми були щасливі і жили без війни. Хочу миру.