Я була вдома з молодшим сином та чоловіком, у місті Нікополь, Дніпропетровської області. Прокинулись від зривів. Почала дзвонити старшому сину який був у бабусі в місті Суми, там почали їздити танки по місту і вуличні бої.

Чоловік зібрав речі і пішов на захист нашої країни. 

Було важко вивести сина з Сум, але нам вдалось забрати його "зеленим коредором". Важко було відпустити чоловіка на війну.

І дуже страшно було коли почалися обстріли нашого міста з захопленої тереторії і ЗАЕС. Потім я з двома малолітніми дітьми поїхала до іншого міста. 

Після підриву Каховської ГЕС у місті де ми жили зникло водопостачання. Води підводили на водовозах. Приходилося мені носити декілька раз на день воду на 4й поверх. І так було майже 2 місяці. Потім відновили водопостачання. 

Наразі я живу з двома дітьми, чоловік на війні з самого початку повномасштабного вторгнення. Маму я поховала у грудні минулого року. А з батьками чоловіка ми нажаль у різних містах. 

Дуже радісно було коли чоловік приїхав у відпустку. І дуже тепло на душі коли наші воїни повертали наші землі, особливо Херсон. 

До війни я була в дикретній відпустці, але була вимушена звільнитися з роботи, щоб доглядати за дітьми. Наразі не працюю, але хочу спробувати вивчитися на майстра манікюра.

Є речі, які нагадують мені про трагічні події, що розпочалися 24 лютого 2022 року. Дві дитячі м'які іграшки. Ці іграшки моїх синів, вони завжди їх обіймали сидячи в коридорі і підвалі. Коли ми ховалися від обстрілів у нашому місті Нікополі.