24 лютого було тихо, але десь прилітало, десь лунали постріли. У нашому місті спочатку нічого не було, і я дізналася про початок війни з телевізора. 

Важко було сидіти в підвалі. Мені потрібно часто лежати через проблеми зі спиною, а постріли, відсутність води, газу та світла лише погіршували ситуацію. 

Коли обстріли стали сильнішими, я вирішила, що треба виїжджати, бо іншого виходу не було.

Евакуація проходила з віруючими, які допомогли знайти житло в Дніпрі. Я плачу лише комунальні послуги. Моя мати і донька залишилися в Лисичанську. Щодня за них хвилююсь, адже вдома і досі стріляють. Розлука далась важко всім нам.