До війни я проживав в Харківській області, у селі Михайлівка. Потім поїхав в Охтирку. Тут трохи працював, а потім війна почалася. Війна мене застала в Охтирці: вже десь в обід ми побачили в місті російські танки, і почались були бої за Охтирку.

Потім почали бомбити, і я просидів два місяці в погребі. Я зібрав родичів - вони зі мною жили в погребі: було шість бабусь зі мною. Я їм зробив у погребі ліжка, щоб вони могли спати, носив їм воду, готував їжу.

Ми в своєму домі - то дещо було в погребі. Не було тільки хліба, але ми їздили до церкви - там давали хліб, іноді магазини відкривали на годинку. Важко було під обстрілами ходити за водою, готувати їжу. Страшно було, щоб не прилетіло. Шокувала авіація, шокувало, коли бомбили з літаків, скидали бомби. Були великі руйнації.

Приємно, що нам допомагали волонтери, просто небайдужі люди: і продукти привозили, і ліки.