Ми, родина з Нікополя, бабуся 55 років і зі мною двоє онуків - хлопчики 5 і 10 рочків. Ми виїхали з Нікополя 01 серпня 2022 року, тоді як рашисти вже почали обстрілювати місто щоденно і в ночі з м. Енергодар. Діти пройшли бомбосховища, підвали, спали у коридорі в квартирі, бачили зруйновані будинки в Нікополі, чули вибухи. Це було дуже страшно. Важко було наважитись виїжджати одній з малими дітьми невідомо куди. Батьки дітей розлучені, а мати дітей не може виїжджати, бо працює журналістом за акредитацією МО та робить сюжети для всіх ЗМІ з місць обстрілів у місті. Тому було прийнято рішення їхати з дітьми з міста мені. Важко було, як фізично, так і психологічно. Але добрі люди є у нас в Україні. Прихистили нас на Хмельничинні, так і живимо тут вже десятий місяць.