Я з міста Охтирка Сумської області. Працюю медичним працівником.

О шостій ранку зателефонував брат чоловіка і сказав, що почалася війна. Потім ми увімкнули телевізор і все побачили. Ми ще пішли на роботу, а опівдні до нас вже заїхали танки, почалася стрілянина. Наші хлопці відбивалися, як могли. Слава Богу, що все так добре закінчилося на сьогоднішній день, а як далі буде – не знаємо.

Коли у нас було бомбардування, то в селі, з якого я родом, нас прихистили мої сусіди. Ми жили у них місяць, вони нас дуже підтримали.

Важко було морально, в мене на той час донька була вагітна. Я дуже переживала. Але все добре, вона народила дитину. Ми зараз живемо надією, що закінчиться війна, і нас покине ця проклята росія.

Слава Богу, ми голодні не були. У мене інвалідність третьої групи. Тому я отримувала допомогу і від Фонду Ріната Ахметова, і від ООН. Ми проживаємо в своєму будинку, тож були свої продукти, і магазини працювали. Звичайно, ціни піднялися, але не критично.

Шокувало, що моя сестра і багато родичів у росії нам не вірять. У перші місяці говорили, що це фейк, що це не війна, а ми – нацисти. Родичі мої хоч і українці, але їх "зашили" так, що вони нічого не чують і не бачать. Їх вже ні в чому не переконати.

Війна повинна закінчитися тільки нашою перемогою. Ми тільки в це віримо, іншого не може бути.