«У покинутих будиночках ховалися, аби подалі від цієї стрілянини»

Валентина Пеліпас перед війною вийшла на пенсію та мріяла про прогулянки в парку та заслужений відпочинок. Натомість на жінку обрушився шквал бід і раптовий переїзд. Наразі повернутися додому не може, там немає опалення і часто пропадає електрика. Однак вона вірить, що настане той день, коли зможе спокійно жити у власній квартирі, а п'ятирічна онука не побачить жахів війни.

Перед війною я щойно на пенсію вийшла. Так рада була, думаю, зможу працювати – значить, працюватиму, не зможу – житиму на пенсію. Мріяла, що схожу до магазину, парком пройдусь, пройдуся на свіжому повітрі, повернуся додому, відпочину і знову пройдуся. 2008 року у мене діагностували онкологію. Я встигла ще в Донецьку прооперуватися тричі, а 2014-го довелося їхати з дому. Ось уже тут восьмий рік.

Спочатку в занедбаних будиночках ховалися, аби подалі від цієї стрілянини. Потім почали шукати помешкання. Нині у Кураховому живемо. Спочатку у мене була кімнатка в Будинку ветеранів, а потім орендувати почала, тому що хворію, і мені краще жити окремо. Донька із онукою теж недалеко живуть.

Я іноді приїжджаю додому, хоч провідаю, помию, поприбираю, порядок наведу, закрию та їду.

У мене мрія одна – щоб був спокій, мир та повернутися додому. Моїй онуці всього п'ять років, хочу, щоб вона не бачила війни й пожила.