«У війну ми всі згуртувалися, один одного оберігали»

Я живу сама, чоловік помер 12 років тому. У війну була тут, нікуди не виїжджала, ховалась. Діти у різних місцях, зі мною нікого немає. Є в мене городик. Живу тут із народження.

Коли почали стріляти, а потім і літак прилітав, ми не чекали на це. У Старій Кондрашівці загинуло багато людей та маленька дитина. Це було дуже страшно. Ми боялися, що це буде постійно. Ховалися й у підвалі. Я ходила до людей у ​​п'ятиповерхівку, бо сама боялася. Загалом, пережили, та й добре.

Всі сусіди поїхали, я залишалася сама і не знала, куди мені подітися. З четвертої вечора починали стрілянину, а потім рано-вранці повторювалося те саме. Світла не було, води не було, дуже тяжко. Ми боялися навіть кудись ходити. Але, слава Богу, що магазини працювали та привозили хліб.

Війна дуже вплинула на здоров'я. Стало погано з ногами. Не знаю, може, така нервова напруга. До війни я перенесла мікроінсульт. Війна погано діє на усіх, не тільки на мене. У війну ми всі згуртувалися, один одного оберігали.

Це неможливо забути ніколи. Ми думали, що бомбардування ніколи не припиняться. Ідеш вулицею, а будинки стоять розбиті. Це дуже страшно, моторошно. Люди все життя старались і в одну мить усі втратили. Роз'їхалися хто куди. Повертаються мало, бо тут немає роботи та перспектив.