«В укритті живемо місяцями, їжу варимо на багатті»

У нас важко знайти цілі будівлі в селищі. І обід варимо прямо у дворі. На саморобних печах, які споруджуємо біля входу до підвалу. В укритті живемо місяцями.

Від нас до Донецького аеропорту кілька сотень метрів.

Наш будинок неабияк побило, але він дивом встояв. Нещодавно єдина житлова квартира в будинку – наша – потрапила під обстріл. Залетіла розривна куля у вікно, а потім ще й у ванну пролетіла.

Я закінчила школу, але продовжити навчання не змогла через війну. Живу разом з батьком і хворою бабусею. Її контузило рік тому – снаряд розірвався за метр від неї. Тепер вона не чує.

У нас на кухні шар кіптяви від грубки-буржуйки. Газу та світла немає кілька років. Води немає, добре, що колодязь поруч. Але вода солона, хоча і до такої ми вже звикли. До війни у нас у селищі жило приблизно 700 людей, зараз десь 50.