Через тиждень від початку війни наше місто окупували. Перші тижні не було продуктів в магазинах, потім стало легше. Продукти почали завозити, але досить дорого. Готівки не було, банкомати не працювали. Пробули в окупації до 2 серпня 2022 року, потім виїхали з дітьми. Чоловік залишився в місті, так як він працівник ВП ЗАЕС. Потім переїзд. Так ми потрапили в С. Поляна, потім і в Сваляві. Тут діти ходять до школи, мають нових друзів.

Найважчим був день взяття нашого міста окупантами. Так як ми живемо на останньому 10-му поверсі на в'їзді в місто, то я з дітьми перейшла до бабусі на 2 поверх. В той вечір син (йому на той момент було 11,5 років) пролежав в позі ембріона в коридорі декілька годин. І, навіть, коли все більш менш заспокоїлось, ми ледве його вмовили перейти в спальню на диван. В ту ніч його трусило, була сильна тахікардія. Потім з'явились нічні ходіння. Зараз потроху все минає.

Перші тижні в місті не було продуктів. Були шалені черги за борошном. Медикаментів також не було, особливо, при хронічних захворюваннях (у мене гіпатеріоз, у доньки епілепсія).