Кодак Вікторія, вчитель, Олександрівський ліцей Попельнастівської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Лютий 2022 року увірвався в життя мільйонів українців проривом державних кордонів на кількох напрямках. Терористична армія ворога атакувала ракетами мирні міста по всій Україні. Близько 05:00 Путін оголосив про ухвалу рішення розпочати воєнну операцію на сході України.

Мій ранок 24.02.2022 року почався з телефонного дзвінка донечки з криком: "Мама, нас вбивають!" В телефоні я почула жахливий гуркіт реактивних літаків і вибухів.

«Били» місто - Герой Харків. Моя дитина тоді навчалася на юридичному факультеті Харківського національного університету внутрішніх справ і мешкала в гуртожитку неподалік аеропорту, поряд з місцем, звідки ворог сунув на українську землю. Словами не описати весь жах і страх того моменту, всі відчули, як розпочалося пекло на землі. Люди  бігли вулицями, місто охопила паніка і цілковите неусвідомлення того, що це все відбувається в XXI сторіччі.

Студенти, мирні мешканці намагалися виїхати з міста, але по всіх вулицях були шалені затори. Автовокзали припинили продавати квитки.

Єдина надія була на  залізничний транспорт, але й там був хаос. Щоправда, незважаючи на критичну наповнюваність вагонів, адміністрація залізничного транспорту прийняла зважене рішення - всім пасажирам дозволили сісти на потрібний потяг.  Перелякані харків'яни, а серед них діти-студенти, ринули до  безпечних регіонів… Разом з моєю дитиною до нас мігрувала дівчинка з Луганської області, якій не було куди їхати, бо на територію її домівки о 3:40 вдерлася російська танкова колона.

Дякувати Богу, діти дісталися до Кіровоградщини живими і неушкодженими, але, що робити і як діяти далі ніхто не знав. Час зупинився.

25.02. - особливий день для нашої родини: наступного дня мала відбутися святкова подія в моїй сім'ї - іменини моєї доні Маринки. Моя студенточка- особлива дівчинка, має інвалідність з дитинства, тому ми дуже раділи цій даті, але ворог змінив усі наші плани і ми зрозуміли, що більше не буде «до...».

На зміну звичному життю прийшли тривога, біль і незламна воля до перемоги. По всіх містах і селах лунали страшні звуки війни. ЦЯ ПОДІЯ ЗМІНИЛА ВСЕ.

Уявлення не маю, як ми змогли оговтатися і звідки черпати сили в той момент, але всі свідомі громадяни зрозуміли, що маємо бути готовими захищати свою родину, землю, незалежність. Українці стали єдиною нацією, де кожен, хто може, вносить свій вклад у загальну перемогу, а підтримка ЗСУ стала не просто обов'язком — це справжній патріотизм, національний дух, що живе в серцях мільйонів вільних нескорених людей. Я та мої діти з перших днів повномасштабного вторгнення волонтеримо. Спочатку, ми активно працювали в центрі надання гуманітарної допомоги біженцям, - я була оператором на реєстрації гуманітарної допомоги, а мої діти були на видачі пакунків новоприбулим із зони БД.

До речі, моя донечка має статус ВПО, і не зважаючи на стан здоров'я, дитина впевнено стверджувала, що зараз потрібно допомагати нужденним, щоб потім вони змогли допомогти нам, бо ми українці - одна велика родина.

Згодом, я і моя маленька команда «патріотиків», доєдналися до учасників спільноти "Жовто-блакитне серце", де завдяки, спільним зусиллям і небайдужості, періодично надається допомога найвразливішим верствам населення і Героям, що суттєво покращує соціальне положення пільгових категорій населення та бойовий дух бійців збройних сил України. Підтримка є одним з основних факторів успішної боротьби з агресором.

Сила нації проявляється не тільки в армії, а й у кожному з нас.

На останньому аукціоні в підтримку ЗСУ ми зібрали кошти, які витратили для закупівлі найнеобхідніших предметів, що ввійшли в "Посилочку турботи" (турнікети, засоби гігієни, смаколики) для бійців бригад, які тримають оборону в найгарячіших східних напрямках, де на кожного з восьми бійців витратили близько 2 тис.грн. Це лише краплинка. На мою думку, саме так, утворюється море, а з морів -  океани. Протягом останніх трьох років ми, ледь не щодня, втрачали сили, майже, не спимо нормально, багато в чому собі відмовляємо, бо не вистачає коштів. Але незламна віра в мирне майбутнє перетворила нас на "феніксів". Ми працюємо, щоб наповнювати бюджет, навчаємося, щоб відбудовувати країну після закінчення війни.

Напевно, в перший рік збройної агресії росії у всіх були думки тікати, щоб вижити... Та  моя дитина сказала мені: «Мамо, якщо ми всі поїдемо за кордон, то підступний ворог знищить нашу країну».

І ми, не вагаючись, вирішили стати надійним тилом для тих, хто потребуватиме нашої підтримки. Це - надзвичайно важкий шлях. Але, як казав мій брат, який в перші дні війни пішов добровольцем захищати Батьківщину і, ледь, вижив після багато численних важких поранень: «Є ті, кому зараз ще гірше, ми маємо триматися заради спільної мрії». Про біль і розпач важких реанімаційних моментів можна згадувати вічно, але це нічого не змінить, ми не повернемо минулого і здоров'я наших захисників, також, назавжди втрачено, але в наших силах змінити майбутнє для нових поколінь.

Щодня, ми виборюємо МИР ціною тисяч невинних жертв, ледь не щохвилини, втрачаючи надію на спокій, але наша впертість та принциповість змушує ще більше докладати зусиль для допомоги потребуючим. Тому, зараз, як ніколи раніше, активізуємося, щоб ще більше бути корисними.

Віднедавна, ми надаємо адресну допомогу літнім одиноким людям, багатодітним сім'ям, родинам з особливими дітками, безпритульним евакуйованим тваринам, всім тим, у кого є потреба в харчуванні, засобах гігієни, одязі, іграшках. І все це здійснюється завдяки моїм вірним друзям – українській діаспорі, зокрема, -  Олені Анатоліївні Пастарчук, яка, не зважаючи на відстань між Кіровоградщиною та Америкою, маючи таку ж особливу дитинку, як у мене, змогла морально зібратися силами і організувати «ланцюжок добра».

Пишаюся, що маю таких людей в своєму оточенні. Ми не БО чи БФ, а звичайна команда зібрана з простих цивільних людей, де кожен, по своєму, особливий!

Я можу багато розповідати про наші благодійні успіхи і труднощі, бо маю безліч окремих історій маленького світу любові і щирості. Вкладаючи частинку душі в процес наближення перемоги, ми відбираємо у ворога всі шанси подолати нас, адже, СИЛА ДОПОМОГИ у вірі та незламності!