Павлюк Карина, учениця 9 класу Комунальної організації (установи, закладу) «Комунальний позашкільний навчальний заклад «Шосткинська міська мала академія наук учнівської молоді Шосткинської міської ради Сумської області»

Вчитель, що надихнув на написання есе - Зенченко Ольга Костянтинівна

Війна. Моя історія

Коли я була малою, все літо ми з батьками проводили в селі. І було у мене там, серед знайомих доріжок, одне улюблене потаємне місце. Місце, про яке і досі не знає ніхто, і від згадок про яке моє серце завмирає й досі.

Село моє розташоване на горі, над долиною, по якій тече могутня Десна. В часи весняного паводку всю долину заливала вода, створюючи кумедні (з висоти гори) острівці. А потім, коли «висока вода» спадала, в маленьких озерцях ще довго можна було ловити рибу, хоч руками…

Так от, на краю тієї самої гори, на ще одному невеликому підйомі самотньо стоїть дім. І якщо піднятись по схилу до цього дому, притулитися до його старого зеленого паркану, то побачиш його – неймовірний краєвид. Звідси видно не лише долину і Десну. Тут тобі відкривається вид і на залізницю, і на село, що тягнеться по обидва боки від «залізки» десь туди, за обрій, до старовинного Новгороду.

Все це, весь цей омріяний краєвид зараз для мене недоступний. В селі були чужі і ніхто напевне не скаже, чи лишились там небезпечні пастки.

А я хочу! Я хочу знов піднятись до зеленого паркану і побачити «залізку», Десну і село, що тягнеться до небосхилу в проміннях сідаючого за обрій сонця. Я чекаю, коли закінчиться війна і я зможу втілити цю свою маленьку мрію. Я чекаю, коли Україна знов стане такою, як була, в першу чергу, безпечною!