На початку повномасштабного вторгнення моя сім'я проживала у місті Миколаїв. Ми ночували 20 днів у підвалі з 13 собаками, а потім виїхали до Одеси. В результаті дій Росії на території мого регіону батьки залишилися без роботи та багато речей залишилося в Миколаєві. Найважчим був переїзд до Одеси та обстріли Миколаєва, бо у нас було 13 собак, 2 дітей та 2 дорослих і нам потрібно було їхати однією машиною просто, щоб вберегтися від обстрілів. А обстріли Миколаєва були дуже нервовими, бо вдома залишилася більшість наших родичів та ми за них дуже переймалися.

Наша родина стикалась з нестачею їжі, але нам допомогли місцеві фонди. Більшість родичів залишилися в Миколаєві, де немає води та потрібно постійно ходити її набирати. Батьки довго не могли заробляти, тому що переселенців не беруть на роботу, але вони почали вивчати нову сферу і скоро почнуть заробляти на постійній основі, а я продовжую навчатися.

Предмет, який нагадує мені про початок війни - це собача іграшка. Цуценята, які народилися 27 лютого їхали з ветеринарної клініки з супроводом поліції, бо була комендантська година. Коли цуценята виросли, вони постійно гралися цією іграшкою і вона їм дуже подобалася.