"Весь час було чути вибухи, постріли"

Добронрав Вікторія Володимирівна, учениця Слов'янської ЗОШ №10

Війна. Скільки втрат зазнала наша країна. Безліч сімей були зруйновані. чий то батько або син віддали своє життя за цілісність і незалежність нашої країни, нашої батьківщини. Ці дні залишаться назавжди в нашій пам'яті.

Мені було сім років коли в нашому місті поселилися війна. Люди були до остраху налякані. Але поступово вони стали звикати до подібної обстановці

На той час моя сім'я виїхала в передмістя. Кожен день були чутні звуки як вибухають гранати. Увечері можна було спостерігати яскраве світло сигнальних ракет.

На дворі була сонячно і тепло, птиці наспівували різні пісні, ми сиділи в саду і грали в різні ігри. Але за одну мить наші веселощі закінчилося. І замість сміху на наших обличчях з'явилися сльози... Цей день назавжди залишиться в моїй пам'яті, день коли в моє місто захопили.

Пролунав гучний вибух. Всі наші іграшки впали на підлогу. Все ніби застигло на мить. Різко тишу змінило виття собак, батьки вибігли на вулицю з жахом в очах. Нас схопили за руки і швидко повели в підвал.

Все моє тіло пробирає дрож. З очей ручеєм потекли сльози. Вибух за вибухом. Земля почала дрижати, зі стелі сипалася побілка. Шум, крики все немов в тумані. У небі з'явилися гвинтокрили. На всю округу стояв рев винищувача. Поникші батьки молилися, щоб діти були живі.

Тільки з настанням темряви поступово постріли почали частішати, а з часом і зовсім припинилися. Тієї ж миті моя родина зібрала речі і покинула місто, заради нашої безпеки.