«У перший день так шандарахнуло, що від несподіванки я впала на підлогу»

Я народилася в Красногорівці і досі тут мешкаю. Чоловік-інвалід, переніс інсульт, він погано ходить. У мене також друга група інвалідності. Ще 1999 року мені зробили операцію, була доброякісна пухлина головного мозку. У нас є син та троє онуків, але вони поїхали до Запоріжжя.

До війни ми жили добре. Але потім одного дня як шандарахнуло! Тоді я закривала огірки, від несподіванки впала на підлогу. З 2014 року у нас почалося дуже важке життя. Три місяці я просиділа у підвалі, там і спала. Чоловік ховатися не захотів і залишався у хаті. У 2014-2015 роках у нас дуже стріляли. Зараз трохи стихло.

За цей час наш будинок постраждав, у дах прилітали уламки, пошкодило сарай та паркан. Ніхто нічого не відновлював. Досі на видному місці залишаю шубу та шапку – раптом доведеться бігти до підвалу. Його теж закриваю тільки на гачок, бо поки що замок відриєш, можуть і грюкнути.

Хотілося б забути всі обстріли, щоб вони ніколи не поверталися. Мрію, щоби закінчилася війна і діти повернулися додому, більше нічого не хочу.