Олександр Якович вивіз сім’ю з Охтирки, а сам залишився, щоб захищати вій дім

Мені 50 років, проживаю в місті Охтирці. Я нікуди не виїжджав - був у місті.

24 лютого окупанти до міста заїжджали, стріляли – таким був перший день. 

В Охтирці не працювало нічого, ми їздили в Котельву - брали там продукти і ліки. Світло було відключене, їжу готували на багатті. Картоплі зварили, солоний огірок з погребу дістав – ото і все.

Від початку війни діти мої сиділи в підвалі, потім я їх вивіз, а сам залишився. Я не міг залишити рідний дім, рідну землю.

Рідні виїжджали важко: їхали стоячи, а в мене онук дуже маленький.

Невідомо, коли війна закінчиться. Коли виб’ємо тих гадів, кацапню оту переможемо.

Я вірю, що після нашої перемоги буде все добре: будемо жити, як і жили, будемо відбудовуватися. Будемо все робити, і все буде, як і до війни.