Я проживав у місті Енергодарі Запорізької області, працював у школі. Найбільше мене шокувало, як деякі наші співгромадяни дуже швидко почали казати, що Росія "тут назавжди". Як швидко вони змінили свої погляди... В перші місяці окупації в місті закрилися фактично всі супермаркети, вибір продуктів у маленьких магазинах був мізерний, а ціни були захмарні.

Я вимушений був залишити власне житло та виїхати в Україну. Сім'я розділилась на дві частини - я з дружиною і меншим сином проживаємо у Київській області, старший син - в Одеській. Батьки дружини, брати з сім'ями залишилися на тимчасово окупованій території.

Під час виїзду з окупації, яка тягнулась сім днів, після прибуття в Запоріжжя, нас прихистили наші знайомі, з якими ми раніше майже не спілкувались. Ми щиро вдячні їм за турботу, з якою нас зустріли і можливість оговтатися від стресу. Я педагогічний працівник, працюю дистанційно в школі. Наш автомобіль, який з початку окупації простояв на автостоянці майже п'ять місяців, а під час виїзду з окупації не підвів у складних умовах.