Історії, які ви нам довірили
Для нас все почалося, коли побачила війська, які в’їжджали ... У Святогірську [вже] були, у Слов’янську. Ось тоді і зрозуміла, що назад шляху немає. Дивилася по телевізору, що відбувалося на Майдані. Думала, що все скоро закінчиться. Але коли до нас в селище заїхали війська, зрозуміли, що назад дороги немає і що все-таки буде війна.
Я чула все на власні вуха, сиділа в підвалі... Моя прабабуся пережила Другу світову війну, їй тоді було років 12-14, вона жила у Новотроїцькому, і тоді так само ховалася в підвалі. Зараз її не стало. Було жахливо бачити, коли людина, що пережила Другу світову війну, переживає і цю...
Ми нікуди не виїжджали. У той час я вчилася в школі, як раз 10-11 класи. Пам’ятаю, як одного разу знаходилися в школі. Якраз був будній день, і білим днем почався обстріл. Пам’ятаю, як під час перерви між залпами намагалися добігти додому. Всіх відпустили, і рідні приходили, щоб нас забрати.
Війна навчила нас цінувати близьких. Тому що життя — така штука, що може всяке трапитися. Фінансово, звичайно, зараз важко. У нас часто буває: якщо проходять якісь бойові дії, кудись потраплять – і немає води. Але це на пару днів.
У безпеці себе не відчуваю, тому що, все-таки, є відчуття тривоги від того, що нічого не закінчилося і в будь-яку мить стрілянина почнеться знову, адже як і раніше стріляють. Про яку безпеку можна говорити? Страшно за майбутнє дитини.
Дуже хочу, щоб швидше закінчилася ця війна. Щоб дитина жила в мирі, злагоді. Щоб я не хвилювалася щодня, що з нею щось трапиться. Просто хочу миру, щоб усі були живі, здорові. Ось про що мрію. А гроші...це — другорядне. Тому що розумієш, що найголовніше – це життя.
Я почала цінувати родичів, життя. Коли ми збираємося, намагаюся зберегти спогади, ми стали більше спілкуватися. Можна сказати, є і свої плюси. Їх мало, але вони є.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
