Юлія Михайлівна на собі відчула дефіцит продуктів та ліків в Мелітополі, тому згодом покинула окуповане місто

24 лютого ми з сином проснулися від гучного вибуху, який пролунав у Мелітополі. Спочатку ми не зрозуміли, що трапилося, а через декілька хвилин зателефонувала сусідка і сказала, щоб ми збирались, бо почалась війна. У місті з’явилось дуже багато російських солдатів і їх техніки. Після цього у нас три дні було світла, води і зв'язку. Ми відчували нестачу продуктів та медикаментів, а ціни стрімко зросли.

Продуктів у Мелітополі катастрофічно не вистачало: я не могла купити найнеобхіднішого, тому відмовляла дитині у всьому.

Ми з сусідами допомагали один одному, чим могли.

Найприємніший момент був, коли ми виїхали зі свого міста, проїхали багато блокпостів окупантів, і побачили українських солдатів. Вони нас заспокоювали, підходили до кожного, розпитували, як ми.

Війна прогнала нас з власного житла, з рідного міста, від друзів та знайомих.

Наразі ми з сином, моєю сестрою та нашим батьком проживаємо в маленькій однокімнатній квартирі, яка знаходиться далеко від дому.

На даний час я без роботи, а до війни працювала касиром в обміннику.