Я з Мелітопольського району Запорізької області. Працювала в місцевій Веселівській селищній громаді. На початку російського вторгнення знаходилась у декретній відпустці. На той час ми були в Польщі, і додому вже не змогли повернутись. Зателефонував батько і розповів нам про все. 

Батько і сестра одна там залишилися. Інша сестра і зять виїхали, бо він атошник, а росіяни там всіх перевіряли.

Спочатку ми приїхали до Києва, там мешкали у сестри. Потім вирішили їхати в рідне Запоріжжя. Я тут навчалася, а зараз вийшла на роботу. Дитинка в садок ходить. Важко було житло знайти. Зараз винаймаємо квартиру і живемо.

Шокувало, що так все це сталось так швидко, і нікого з рідних неможливо побачити – тих, хто на окупованій території. Дуже важко морально.

Нам допомагали багато хто: і фонди, і друзі, і знайомі, і родичі – ті, хто тут, на нашій території знаходиться. 

Мрію повернутись додому, зустрітись з рідними, близькими. Там зв’язок поганий, тому спілкування як такого дуже мало, і дуже мало розповідають. Вже хочеться побачитись, поспілкуватись. Дуже важко.