Людмила Вікторівна з жахом згадує, як у Михайлівці проходив референдум, як зникали люди.

Мені 48 років, у нас із чоловіком двоє дітей. І був будинок в Михайлівці Василівського району, але тепер там живуть російські загарбники.

24 лютого ми були ще вдома, збиралися на роботу. Але нам зателефонували: сказали, що війна, на роботу не потрібно виходити.

Нас окупували ще 26 лютого, і було дуже важко жити так, бачити їх. Все, що було, шокувало. Але коли був референдум, це було щось неможливе. Російські солдати ходили з нашими дівчатами по хатам, щоб ми голосували.

Були і інші тяжкі моменти: зґвалтували дівчинку в нашому селі, багато людей пропало - дуже багато речей шокувало. Ракети постійно літали над головою.

Газу у нас не було з травня зовсім, ліків теж не було, але передавали волонтери. Ми їли, що було: ми жили в селі, у нас було своє м'ясо.

Ми виїжджали на передостанній день референдуму, і нам пощастило -  випускали легко. Важко було тільки залишати домівку, а виїхали ми безкоштовно і швидко, за один день.

Зараз ми мешкаємо в Запоріжжі, тому що так ближче додому. Якщо Михайлівку звільнять, то ми відразу повернемося. Ми дуже сподіваємося, що це буде скоро. Про майбутнє поки думати важко. Будемо будувати країну, сподіваємося, що нам буде куди повертатися.