"В окупації найстрашнішим була нестача волі"

Після початку війни Херсон дуже швидко було окуповано. Ми кожного дня бачили під своїми вікнами танки та російських солдат. Майже щодня чули вибухи, від яких ховалися у ванній кімнаті з сином і трьома нашими тваринками.

Коли життя стало зовсім нестерпним, в вересні ми виїхали в Одесу. З собою забрали моїх літніх батьків і тваринок. Ми виїжджали з Херсона майже 4 доби. Мій батько дуже важко переніс цю жахливу дорогу. Він лежав в лікарні в Одесі, але 2 жовтня ми його втратили. Це була справжня трагедія для дитини. Втратити дім, друзів, а ще й дуже близьку людину. Зараз саме найскладніше для сина, це відсутність друзів і соціальна ізоляція.

Життя в окупації було нестерпним: нестача продуктів харчування і грошей, танки на вулицях рідного міста. Але найстрашнішим була нестача волі. Це ніби відчуття нестачі повітря.

Найстрашнішою миттю мого життя було писати листа для сина, коли я не знала, чи повернуся додому після спілкування з військовими. 

Дефіцит іжі відчувався, але настрашнішим було нестача ліків. Мої батьки – літні люди і повинні приймати багато серцевих ліків. Мені доводилось майже по одній таблетці збирати їх по всьому місту. Люди обмінювались завдяки групам в телеграмі і вайбері. Але неможливо було знайти все, що треба. І коли ситуація стала зовсім безнадійною, ми виїхали з рідної домівки.