Ми живемо в найнебезпечнішому районі Донецька, Петровському. Будинки зруйновані, а швидкі не доїжджають. Збираємо «урожай» з гільз і осколків снарядів щодня. Один пролетів за метр від мене і впав у город. Зібрали ми і те, що позалітало нам у вікна.
Ми знаємо, що таке війна, не з чуток. Від обстрілів у нас одну кімнату взагалі винесло, вона зараз нежитлова. У вікні досі стирчить застрягла куля.
Найбільше я турбуюся про дітей, особливо коли дітвора повертається зі школи – і починаються обстріли. Хоча діти вже знають, як треба поводитися, коли стріляють.
У дев'ятирічного сина Вови через обстріли поновилися напади епілепсії.
Три з половиною роки він перебував у стійкій ремісії, але дитяча психіка не витримала напруги. Останній напад був дуже важкий, до того ж він трапився уві сні. Швидка допомога так і не приїхала, хвору дитину з дому вночі виносили на руках.
До лікарні його довіз хрещений. Поки довезли – Вова вже повністю знепритомнів. Тоді його врятували, але тепер без приймання ліків не обходиться ні дня. Лікарі кажуть, що якщо регулярно та щодня давати препарати, то дитина переросте цю хворобу.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.