З самого початку війни я знаходилась у місті Херсоні. 23 лютого завітала у гості дочка з онукою, залишились ночувати. Рано-вранці подзвонив зять, який був у відрядженні біля кордону з Кримом, і повідомив, що вони їдуть до Херсону на машині, а за ними їдуть російські танки. Ми не повірили спочатку. А потім були вибухи. З цього дня почався жах…
Труднощі були скрізь, оскільки Херсон був окупований росіянами. На кожному кроці блокпости з озброєними рашистами: перевірка документів і телефонів. Кожного разу, виходячи з дому, розуміли, що можемо не повернутися.
Шокувало ставлення до українців. Вони називали нас «бендеровцами». Рашисти говорили, що нас визволяють від режиму нацистів. І ми повинні бути вдячні за це.
Після окупації почали зачинятися магазини, аптеки, ринки. Люди боялися виходити на вулицю. Все було у дефіциті, особливо ліки. Стояли величезні черги. Дякуючи українським волонтерам, перші місяці окупації ми ще могли придбати українську продукцію. А потім завезли російський товар і ліки. І всі ми зрозуміли, які були смачні наші продукти, які були якісні ліки у порівнянні з тим, що нам завезли росіяни.
Зараз Херсон деокупований, але йдуть постійні обстріли нашого міста. Дочка з чоловіком та онукою виїхали в безпечне місто, мій чоловік повіз свою маму до родичів на лівий берег Дніпра і не зміг вже повернутися. Я залишилась а Херсоні зі своєю 85-річною мамою, доглядаю її. Наша велика родина чекає, щоб знову бути разом.
Для мене найприємніший момент - це 11 листопада 2022 року, коли українська армія визволила Херсон. Були сльози радості… Дуже хотілось обійняти кожного нашого захисника. У душі було відчуття, що я повернулась додому, вмить дихати стало легко. Це словами не передати…
До війни я працювала адміністратором готелю на Чорному морі. На жаль, лівобережжя Херсона ще в окупації, тому роботу я втратила. Але я не сиджу дома, займаюсь волонтерською діяльністю.
В ніч з 23 на 24 лютого зупинився годинник на стіні у спальні. Я його зняла і поклала у коробку. І ще я зберегла фото з онукою, де ми 23 лютого увечері спекли та прикрасили торт, щоб з'їсти його зранку. Я під фото написала «За 8 годин до війни». Тоді ще ми були щасливі усі разом…
