На початку війни Ірині довелось стояти в черзі за хлібом під російськими обстрілами

Десь о п’ятій годині ранку я прокинулась від вибухів. Нас уже бомбили. Ми ввімкнули телевізор, але там нічого не говорили. Мені подзвонив син і сказав, що війна, а я відповіла, що так і зрозуміла.

У перші дні ми стояли в черзі біля хлібозаводу, давали одну хлібину в руки. Потім уже почали звикати, пристосувались.

Ми жили більш ніж півтора року без води. У нас вода питна з Дніпра, із Херсонської області. 

Коли водогін перебили, у нас питної води не стало. І ліфти не працювали. Тож ми самі тягали воду на поверхи. І бабусі тягали, ми їм допомагали. А потім нам стали подавати солону технічну воду з лиману. 

Катастрофи-то ми уникли, але прилади, побутова техніка, труби – все попсувалося.

Найстрашніше, коли ми стояли в черзі в магазині «Екомаркет», і пролетів літак. А тоді бомбили ще з літаків. І тут малий п’ятирічний запитав, чи це наш. А я йому відповідаю: «Так, дитинко, це наш». Хоча який він там наш! Але щось же потрібно говорити дитині, щоб їй не так лячно було. Оце було найстрашніше. 

Ми жили в мікрорайоні, який поблизу Херсона. Ми були крайніми, і нас бомбили всім, чим тільки можна було. Стріляли і з «Градів», і зі «Смерчів». Заходили росіяни з цього боку, ми бачили їх у вікна. 

Ми з сусідами згуртувалися, обладнали в підвалі тимчасове бомбосховище з того, що мали під рукою. Зробили все дружно. Нас мало залишалось, аж поки ми теж не виїхали, але людяність була. 

Наші люди нас не покинули. І держава не покинула, бо була й допомога гуманітарна, і фонди нас підтримували. Нас не покинули сам на сам із бідою. Це було найприємніше, мабуть.

На мене війна дуже вплинула. Зараз мій син воює у ЗСУ. Син чоловіка теж на фронті. Дай Боже, щоб вони повернулися живими. Хлопцям прийшлося дуже тяжко. Робота зараз є, працювати можна. Але хочеться повернутися додому і на одному місці вже стабільно працювати. 

Вважаю, що війна повинна закінчитися тільки нашою перемогою. Маю дуже велику надію, що це станеться у 2024 році, але хто знає… Хлопці мої налаштовані дуже позитивно. Говорять, що все буде добре, перемога буде за нами. Україна переможе обов’язково.

Я хочу жити у вільній країні, поважній, незалежній, квітучій. Щоб мої діти та онуки були дуже щасливі, щоб вони більше ніколи не бачили цього горя. Щоб вони більше не знали вибухів, сирен. Щоб було все добре. Нам теж потрібно відбудовуватися. У нас немає оселі. Нам прилетіло, коли ми вже виїхали. Слава Богу, що нас не було.