Я живу в селі, а працюю в Охтирському лісовому господарстві. Несподівано росіяни на нас напали. Війна застала мене вдома о п’ятій ранку. Чутно було вибухи зі сторони Великої Писарівки - це в бік Росії, напряму - кілометрів за 40 від мого дому. 

Мені доводилося ховатись від обстрілів. Вибухало за 50 метрів, страшно було. Я живу в приватному секторі. 

Мій будинок постраждав, дах побитий осколками. Дах не зняло, але осколками побило. Ми ховалися в погребі.

У нас криниця є у дворі, у погребі була картопля та інші продукти. А днів через п’ять привозили вже хліб із Писарівки, і ми купували. Просто так ніхто, звісно, не давав. Ми виїжджали в сусіднє село до дядька жінки, бо в нашому були прильоти, дроти перебило, домівки пошкодило. Ми переїхали в село за десять кілометрів, подалі, а через тиждень повернулися.

Як на мене, хай би війна хоч завтра закінчилася.