Мої діти дуже хотіли ходити до школи та дитсадка. Але війна вирішила за них. Вони мало стали спілкуватися з однолітками. Я втратила роботу, бо мушу бути з ними вдома. В нашому місті спокію нема від взривів та постійних тривог, ми неодноразово бачимо розбомблені будинки. На початку війни також їжі не вистачало.

Коли до моїх батьків прилетіла ракета 28 лютого, ще на початку війни, це було дуже страшно. Крик мами по телефону та контузія тата. В моїй рідній кімнаті, в якій я зростала, в стіні величезна діра. Батьки виїхали, бо село окуповане.