Ми з Привілля на Луганщині. Син наш був у Харкові. Ми спали, а він нам зателефонував і сказав, щоб ми прокидались, бо почалась війна.  Ми спали і навіть не думали про цю війну. Син навчався у Харкові, все почалось звідти, і наша дитина не могла звідти виїхати. 

У нас уже магазини були пусті. Ще була дорога, якою ми їздили на Сіверськ. Там знімали гроші і скуплялись, поки ще було можливо. Потім це закінчилось – дорогу почали обстрілювати. Але це вже після того, як ми виїхали.  

Ми виїхали з волонтерами у квітні 2022 року. Були волонтери, які надавали автобуси і вивозили нас. Було страшно, все сильно обстрілювалось. Але нічого, виїхали. 

У нас була група батьків, чиї діти навчались у Харківському університеті ВС. Я туди написала, що нам потрібна квартира. Це були чужі люди, я ні одного з них не бачила. Ми приїхали у Дніпро, і нам одна мама допомогла з квартирою. Ми жили безкоштовно перші два чи три місяці. Чужі люди допомогли й надали житло. Це було дуже приємно і неочікувано. 

Я мрію повернутись додому, в свою квартиру, якщо там щось залишиться, тому що в наш під'їзд був приліт, але наша квартира поки ще стоїть. Мрію, щоб скоріше війна закінчилась, і настав мир.