Як почалась війна, я з сином і бабусею були дома, у місті Ізюм. Пережили дуже багато всього... І приниження, і несправедливість, і холодні дні і ночі... Але це все дрібниці.

Найбільші труднощі почались, коли в наш будинок влучило дві ракети. Ми дивом врятувались. А в хаті розтрощило все. Всього нажитого не стало…

Запаси їжі були, була консервація. А от з водою була катастрофа. Зворушує те, що руку допомоги протягують ті, від кого не очікуєш.

Працюю на городі, вирощую все своє. До війни займалась миловарінням.

Про трагічні події нагадують залишки нашого рідного дому, які я бачу щодня. Душа плаче...